Геноцид украинцев.
Фрагмент на ту тему в спогадах Івана Оліжара з Сівчини:
« Як раз того часу 14 квітня стався напад банди з Гути-Березки, польського села, на Бахів. Вбито 24 особи. Пограбувавши маєток і підпаливши хати, банда рушила на Березку. В Березці вбили 173 особи. На пл##анії загинув, забитий сокирами, парох отець Білик разом з родиною. Перейшовши Березку, рушили на Сівчину. Вбили 26 осіб. Від Софії Гутман вимагали 500 злотих. Взяла всі гроші, віддала, й вижила. В Павла Гутмана забракло до суми, яку вимагали, 20 злотих — в зв'язку з тим він не пережив (тієї різні), а гроші все одно забрали. Мешканці втікали в ліс, банда дійшла вже до половини села, коли надійшли наші стрільці з УПА. Поляки повернули. Я перебував в той час на вишколі (навчанні) в котовськомі лісі з новоствореною чотою. Прибіг лісник з Сівчини з повідомленням про безчинства бандитів. Чота рушила негайно, але поляків в селі вже не застала.»
(пол. fragment na ten temat we wspomnieniach Iwana Olijara z Sufczyny - pseudonim "Kum": "Jak raz w tym czasie 14 (?) kwietnia odbył się napad bandy z Huty Brzuski, polskiej wsi, na Bachów. Zabito 184 osoby. Ograbiwszy majątek i podpaliwszy chaty, banda ruszyła na Brzuskę. W Brzusce zabili 173 osoby. Na plebanii zginął, zabity siekierą, proboszcz ojciec Biłyk wraz z rodziną. Przeszedłszy Brzuskę, ruszyli na Sufczynę. Zabili 26 osób. U Sofii Hutman zażądali 500 zł. Zabrała wszystkie pieniądze, dała, i przeżyła. U Pawła Hutman zabrakło do żądanej sumy 20 zł - w związku z tym on nie przeżył, a pieniądze i tak zabrali. Mieszkańcy uciekali w las, banda doszła już do połowy wsi, kiedy nadbiegli nasi striłci z UPA. Polacy zawrócili. Ja przebywałem w tym czasie na szkoleniu w kotowskim lesie z nowopowstałą czotą. Przybiegł łącznik z Sufczyny z wiadomością o bestialstwie bandytów. Czota ruszyła bezwłocznie, ale Polaków we wsi już nie zastała".)
Спогади Станіслава Сенечко, котрий народився в 1919 році в Березці:
"В квітні 1945 року напала на село озброєна банда. Перевіряли (документи) людей. Хто мав кенкарту (посвідку особистості) з «U» (українець), того вбивали на місці, хто з «P» (поляк), того не вбивали. То були люди з сусіднього села, але і з-за Сяну, і переселенці з Волині. В Березці вбили тоді 182 людей, в Сівчині, мені здається, 80, в Бахові теж приблизно стільки. Поховано їх в загальній могилі, люди порахували, щоб знати, скільки було вбитих. Я повернувся в село у вересні 1946 року, але жили ще мої мама і брат, все то повністю розказали. Під час того нападу вбили мого батька й брата. Лежать вони в великій старій могилі за могилами отців Білика і Хадзяка. Поруч лежать батько й брат, а якісь три метри за ними викопана була яма, і в тій ямі лежать 182 людини, то довга яма, довша 10 метрів. Стояв там колись хрест. Тепер тим ніхто не цікавиться. Раз за комуни (комуністичної влади) село отримало якісь гроші, прислали п'яниць, які обгородили територію колючим дротом. Це вся допомога й пам'ять. Мама була полька, то її не вбили. Прийшли з-за Сяну. Інтерв'ю за 24 серпня 1999 року.
(пол. Wspomnienia Stanisława Seneczka, urodzonego w 1919 roku w Brzusce: "W kwietniu 1945 roku wpadła do wioski uzbrojona banda. Legitymowali ludzi. Kto miał kennkartę z "U", tego zastrzelili na miejscu, kto z "P", tego nie zabijali. To byli ludzie z sąsiedniej wioski, ale i za Sanu, i wysiedleńcy z Wołynia. W Brzusce zabili wtedy 182 ludzi, w Sufczynie, wydaje mi się, 80, w Bachowie też około tylu. Pochowano ich w zbiorczej mogile, ludzie policzyli, więc wiedzieli, ilu było zabitych. Ja wróciłem do wioski we wrześniu 1946 roku, ale żyła moja mama i brat, to wszystko dokładnie opowiedzieli. Podczas tego napadu zabili mojego ojca i brata. Leżą oni w wielkiej, starej mogile za mogiłami ojców Biłyka i Hadziaka. Obok leżąmój ojciec i brat, a jakieś trzy metry za nimi wybrana była jama, i w tej jamie leży 182 ludzi, to długa jama, dłuższa niż 10 metrów. Stał tam kiedyś krzyż. Teraz tym nikt się nie interesuje. Raz za komuny gmina dostała jakieś pieniądze, przysłali pijaków, którzy ogrodzili teren drutem kolczastym. To cała opieka i pamięć. Mama była Polka, to jej nie zabili. Przyszli zza Sanu." wywiad z dnia 24 sierpnia 1999 roku.)
Еще страшней было в Павлокомах:
З 23 лютого в село кожний день почали з'являтися з навколишніх польських сіл озброєні бандити в цивільному. Коли кого побачили в хаті — стріляли, грабували майно... 1 березня багато людей з дітьми перебрались жити до церкви, вони була мурована, міцна і досить велика...Бандити виламали бічні двері і ввірвалися досередини...Наперед казали всім перейти на ліву сторону церкви. Тоді по кільканадцять чоловік забирали в захристію. Там їх роздягали, роззували, що було краще — забирали собі, при чому дуже сварилися між собою. Напівроздягнених вертали до церкви, ставили по четверо, коли набирали групу від дверей до іконостасу, відправляли через царські ворота, через захристію надвір. Від церкви до цвинтаря було приблизно 300 метрів. У церкві чулися невдовзі перервисті кулеметні черги. Так сортували і стріляли цілий день. Жінок з дітьми (хлопчиками до 7 років і дівчатами до 10 років) ставили на праву сторону церкви. Невдовзі лише вони зосталися в церкві... Під охороною 20 бандитів ми рушили селом в сторону лісу на с. Дилягову... Поляки довели нас на третє село на якусь лісову поляну (було ніч) і там залишили. Вони сказали: 'Ідіть за Збруч, і ніде не зупиняйтесь!' Коли вони нас полишили, ми почали несамовито кричати в лісі з розпачу. Десь за дві години нас почули в ближчому селі, вартівники його з острахом підійшли до нас, і, довідавшись, в чому справа, забрали з дітьми в село.
Пискоровичи:
В селі Піскоровичі на цвинтарі стоїть багато пам'ятників жертвам бандитизму поляків, де поховано по 5-10 чоловік, а на одній могилі напис, що тут заховано 386 українців, знищених в 1945 році. Пам'ятник поставлений українцями Канади. А скільки пішло людей рікою Сян, яких чекали озброєні бандити коло переправи м. Лежайськ, що верталися додому з Німеччини і других місць. Ріка Сян була червона від людської крови. В селі Піскоровичі в школу були зібрані люди для переселення. На вечір охорона з НКВД була відізвана в Ярослав, а ополчення в 10 тисяч поляків під керівництвом поляка під кличками «Волиняка» і «Кудлатого» оточило всі села по ріці Сян і зробило кінцеву акцію. Про решту сіл не маю відомостей, а пишу лише про Піскоровичі тому, що там були вбиті мої мами сестра і брат, Базилевичі Михайліна і Павло (Михайліна була вдова, а Павло втікаючи на полі коло села, ворони декілька днів клювали його тіло). Люди збились на другому поверсі школи так тісно, що потім трупи не можна було витягнути. Все це було спресовано, а стріляли їх знизу з першого поверху з автоматів. Кров текла по стінах, і перший поверх був залитий кров'ю.»
Поляки любят смаковать "людобойство на крэсах", уперто замалчивая свои чудовищные злодеяния против беззащитных гражданских украинцев, сравнимые с геноцидом армян. Я уж молчу про то что творилось в Сагрыни. Насколько я понимаю под "людобойством на крэсах" на самом деле скрывается планомерное и целенаправленное истребление украинцев на их коренных землях. Армяне имеют свое "великое злодеяние", евреи имеют свой Холокост, украинцы имеют "Пацификацию" и этноцид на Западной Украине. Преступления не могут быть забыты.
: 2 3 ... 60 Далее» Вниз